"А якби я вчинив інакше?" - постійні роздуми про минуле можуть бути ознакою того, що ви "застрягли" Втрата близької людини, розрив стосунків або звичного способу життя - це завжди важкий шлях. Психологи виділяють кілька етапів горювання, але далеко не кожен проходить їх плавно. Часто процес зупиняється, і людина місяцями, а то й роками не може знайти спокій. На якому етапі горювання люди "застрягають" найчастіше та як навчитися жити далі, не намагаючись змінити минуле, розповіла в ексклюзивному коментарі для РБК-Україна психіатр Центру ментального відновлення "Незламна" від "Фонду Маша" Катерина Ганноха. Більше цікавого: Вигорання чи депресія? 5 симптомів, які свідчать про критичне виснаження психіки Замкнуте коло гіпотетичних сценаріїв Коли ми стикаємося з болем, наша психіка шукає будь-яку лазівку, щоб його зменшити. Саме це стає причиною тривалого перебування в одній і тій самій точці відчаю. За словами експертки, найскладнішим етапом виявляється спроба "домовитися" з долею. "Найчастіше люди "застрягають" на стадії торгу в процесі горювання. На цій стадії людина намагається ментально "переграти" подію. З’являються думки типу: "А якби я тоді зробив інакше…", "Може ще можна щось змінити…", - пояснює Катерина Ганноха. Чому ми прокручуємо минуле в голові Цей процес не є випадковим - це захисна реакція організму. Проте саме вона не дає ранам загоїтися, перетворюючи життя на нескінченний пошук помилок у минулому. "Психіка ніби намагається знайти угоду з реальністю, щоб уникнути болю втрати. Людина прокручує події знову і знову, шукаючи точку, де все могло б піти інакше. Саме тут часто виникає почуття провини та надмірної відповідальності за події, які насправді людина не могла контролювати. Через це процес прийняття втрати затягується: людина більше живе у гіпотетичних сценаріях минулого, ніж у теперішній реальності", - зазначає психіатр. Як вийти зі стану торгу Вихід із цієї стадії не означає байдужість. Це перехід до більш глибокої та здорової форми пам'яті, де біль стає частиною досвіду, а не перешкодою для майбутнього. "З клінічного погляду важливо допомогти людині поступово перейти від "що якби…" до визнання факту втрати. Це не означає забути чи знецінити стосунок або подію - це означає інтегрувати її у свою життєву історію, щоб з’явилася можливість рухатися далі", - підсумовує експерт. Розуміння того, що ми не маємо влади над минулим, - це болючий, але єдиний шлях до одужання. Визнання факту втрати стає тим самим фундаментом, на якому можна почати будувати нове життя. Якщо ви відчуваєте, що потребуєте підтримки або шукаєте інструменти для стабілізації емоційного стану, ви можете звернутися до Центру ментального відновлення "Незламна" від "Фонду Маша". Тут жінки та діти отримують кваліфіковану допомогу у подоланні кризових станів, зміцнюють внутрішні ресурси та опановують навички стресостійкості через професійну терапію та групову підтримку. Ще більше цікавого: Плакати корисно, але сльози не йдуть: як допомогти собі нарешті виплакатися Час не лікує: як проживати втрату близької людини та позбавитися відчуття провини