Щоденник з Маріуполя: історія Катерини Савенко у книгарнях

Живий голос посеред катастрофи: чому ці записи мають історичну цінність

Військові звіти й статистика втрат часто стирають найголовніше — людське буття тих, хто перебував у центрі подій. Коли 24 лютого 2022 року змінилася історія нашої країни, звичайна мешканка Маріуполя Катерина Савенко взяла до рук блокнот. Її записи — це не геополітичні оцінки й числові показники. Це щоденне життя сім'ї й сусідів під залізобетонним небом облоги, постійні обстріли, пошуки води й хліба в місті, де зникло світло, тепло і будь-який зв'язок зі світом.

Сьогодні ці сторінки видаються окремою книгою українською мовою й отримують міжнародне визнання. Історія жінки, яка навіть у нелюдських умовах думала про те, щоб світ дізнався правду, вже порівнюють зі знаменитим «Щоденником Анни Франк».

Хто була Катерина Савенко і що вона записувала

42-річна Катерина — звичайна маріупольчанка, люблива мати й дружина, працівниця металургійного підприємства. Коли розпочалася повномасштабна агресія, вона почала вести хроніку. Всього вона встигла зробити 34 унікальні записи, які охоплюють період від першого дня вторгнення (24 лютого) до кінця березня 2022 року.

На сторінках блокнота — не тільки страх і жах облоги. Катерина фіксувала й моменти світла:

• взаємопідтримку абсолютно чужих людей;
• турботу близьких одне про одного;
• теплі спогади про мирний, квітучий Маріуполь;
• відчайдушні спроби зберегти гідність у нечуваних умовах.

Цікаво, що спочатку Катерина писала російською — мовою побутового спілкування. Але поступово, внутрішньо протистаючи агресії, перейшла на українську. Це видно в еволюції її текстів — змінювався не лише вибір мови, але й свідомість авторки.

Трагічна розв'язка: як щоденник був врятований

29 березня 2022 року відбувся потужний обстріл. Загинув чоловік Катерини — Віталій. Сама жінка зазнала важких поранень і потрапила до місцевої лікарні. Розуміючи, що часу лишилося мало, вона вцілілою рукою написала в телефоні своїй доньці Надії одне єдине благання — врятувати щоденник.

«Мама до останнього хотіла, щоб світ дізнався, що насправді відбувалося в Маріуполі. Вона вела ці записи серед обстрілів та страху, але навіть тоді думала не лише про себе — вона хотіла зберегти правду про людей, які переживали облогу».

2 квітня в лікарні спалахнула пожежа від нових ударів. Стікаючи кров'ю, Катерина змогла вибратися з вогню, але сили стрімко полишали її. 4 квітня 2022 року серце жінки зупинилося — вона померла на руках у власної матері в підвалі будинку.

Але щоденник був врятований. Рідні дивом зберегли ці безцінні сторінки й передали їх до Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Від родинного архіву до міжнародного визнання

У 2024 році щоденник уперше частково опублікували онлайн. Тепер вийшла повна версія окремою друкованою книжкою українською мовою. Історія звичайної маріупольчанки вже сколихнула міжнародну аудиторію.

Над проєктом працювала потужна команда:

1. Історичні дослідники й редактори — забезпечили академічний рівень видання;
2. Правозахисники — верифікували факти й контекст;
3. Передмовлення написали Олександра Матвійчук (лауреатка Нобелівської премії миру 2022 року) та Антон Дробович (військовослужбовець, ексголова Українського інституту національної пам'яті);
4. Історичний редактор — Євген Монастирський, викладач КШЕ та аспірант Гарварду;
5. Художник — Антон Логов створив чуттєві ілюстрації.

Визнання прийшло швидко. Про Катерину писав знаменитий британський таблоїд, а Польське радіо випустило чотирисерійний емоційний подкаст, де актори зачитують уривки з її блокнота. Команда проєкту прагне, щоб книга набула світового масштабу.

Музей «Голоси Мирних» — архів свідчень часів війни

Оригінал рукопису та цифрова копія щоденника нині зберігаються у базі Музею «Голоси Мирних» — найбільшого у світі архіву свідчень цивільних. База налічує вже понад 145 тисяч історій звичайних людей, які пережили облоги, евакуацію й утримання під окупацією.

Це не просто музей. Це свідчення для світу й для історії. Кожна рукописна сторінка, кожна фотографія, кожна розповідь — це документ, що захищає правду від спотворень і забування.

«Анна Франк» нашого часу: чому порівнення справедливе

Порівняння зі знаменитим «Щоденником Анни Франк» часто звучить, як гіпербола. Але у випадку Катерини Савенко це влучна аналогія:

• Документальність — обидві авторки писали день за днем, фіксуючи реальність;
• Людський вимір — не політичні маніфести, а щоденні переживання сім'ї й сусідів;
• Голос переслідуваних — свідчення тих, кого робили жертвами безправності й насильства;
• Історична цінність — записи стають джерелом для дослідників і уроком для майбутніх поколінь;
• Бажання жінки, щоб світ знав — навіть перед смертю Катерина турбувалася про те, щоб правда прозвучала.

На відміну від Анни Франк, Катерина не мала надії на порятунок. Облога Маріуполя тривала в часі, коли весь світ вже знав про вторгнення. Але вона писала все одно — для історії, для пам'яті, для справедливості.

Де придбати книгу й чому варто її прочитати

Щоденник Катерини Савенко вже з'явився в українських книгарнях. Книга вийшла українською мовою з передмовами від лауреатки Нобелівської премії та військового історика. Видання містить ілюстрації й істориографічні примітки, які допомагають зрозуміти контекст кожного запису.

Чому варто прочитати цю книгу:

• Правда від першої особи — не медійне опрацювання, а живий, болісно справжній досвід;
• Розуміння цінності миру — описи мирного Маріуполя розривають серце;
• Героїзм у малому — як люди зберігали гідність і турботу в нелюдських умовах;
• Спадок для майбутніх поколінь — книга буде читатися ще десятки років;
• Підтримка родини — придбанням ви виконуєте останнє бажання Катерини і допомагаєте розповсюджувати її голос.

Висновок: ціна правди й цінність свідчень

Щоденник Катерини Савенко потребував самопожертви, щоб досягти нас. Жінка заплатила за це своїм життям. Але її записи — це невичерпна скарбниця для істориків, журналістів, правозахисників і просто людей, які хочуть зрозуміти, що насправді пережили мирні жителі Маріуполя в 2022 році.

Книга нагадує нам, якою ціною виборюється право фіксувати й зберігати правду. Кожна прочитана сторінка — це виконання останнього прохання матері, яка в облозі думала не про себе, а про те, щоб світ знав. Придбайте книгу, прочитайте щоденник, поділіться історією — це найпрямійший спосіб виконати її вічну волю й утвердити пам'ять про загиблих у вогні облоги.